Виписати з художньої розповіді опис зовнішності людини

Марко Вовчок у своїх неперевершених «селянських оповідях» — у силу специфіки обраної манери здебільшого дотримується оцінно-загальних портретних характеристик фольклорного типу: «Парубок на все село: гарний, хоч з лиця воду пити, жвавий, веселий і роботящий» («Свекруха»); «Стоїть якась постара, замучена молодиця, печаловита, боязлива…» («Козачка») .                                                                                                                    Якщо порівняти докладні портрети у Мирного і Нечуя-Левицького (не кажучи вже про Квітку-Основ’яненка), то у Мирного навіть у перших зрілих творах вони значно економніші, стисліші, з частішим використанням розбивок (хоча б у розглянутих), з введенням динамічних і роз яснювальних моментів. Тобто Панас Мирний ще на початку активної літературної діяльності, вочевидь інтуїтивно, уловив закономірності словесного живопису, про які пише мистецтвознавець Н. Дмитрієва:

«Хоч би як були зірко побачені й влучно визначені деталі, що в сукупності складають щось зриме ціле,- саме сукупність і вислизає в міру того, як письменник описує її по частинах. Чим опис повніший, тим довший, тим далі завершення відходить від початку, тим більше втрачається відчуття цілого»