Описания природы по произведению дорогой ценой, пожалуйста очень надо

Роль пейзажів у повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною»
Більшість творів Михайла Коцюбинського містять пейзажні замальовки, щонадають розповіді художнього простору, динаміки й протяжності дії,передбаченості її розвитку.
Перший пейзажний малюнок повісті «Дорогою ціною» — це картина літньоїзадумливої ночі зустрічі Остапа й Соломії. Герої твору йдуть до ставка,щоб посидіти під вербами і обміркувати, як їм жити далі. «Плутаючись увисоких бурянах, пролазячи попід кущами, що тісно посплітались у сійзанедбаній частині панського гаю, вони долізли врешті до води». Ускляній поверхні ставка були розсипані яскраві зорі, «тихо плив білоюхмарою туман», задушливо пахло татарське зілля. У цю мить на душі Остапаі Соломії набігла тінь: картина зоряної ночі, задушливе тепло, одинокийстав серед осоки створювали атмосферу смутку і горя, адже закоханіназавжди розлучалися.
Остап тікав із села від панщини і сваволі пана, який звинувачував чоловіка в бунтарстві і погрожував віддати його в солдати.
Остап попрощався із Соломією, закинув на плечі сакви і зник у чагарнику.Він ішов навпростець повз обгризені худобою корчі, а десь у нічнійтемряві невиразними контурами розпливалося сонне село. Остапа зупинилоєдине освітлене віконце. Це самотнє світло серед темного нічного царстваздавалося йому останньою ниткою, що повязувала його з усім близьким.
Образи темної ночі, легкого туману, сплячого села і одинокогоосвітленого віконечка створюють атмосферу смутку, жалю, невпевненостігероя в завтрашньому дні, будять у його серці давні згадки дитинства.«Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все се було йомузнайоме, промовляло до нього», а тепер усе це треба кидати, може, йнавіки.
Але такий настрій був у Остапа лише вночі. Лиш «темна блакить нічногонеба почала потроху бліднути», а зі сходу дихнув вітерець, на душівтікача стало весело і легко. Картина ранку, майстерно змальованаавтором, немов пробуджує в молодому тілі силу, завзятість, бажанняборотись і перемогти.
Дивує картина темної осінньої ночі, коли Остап і Соломія прокралися доДунаю і чекали перевізників. Морок наповнював глибокі чорториї, щозбігали схилом. Утікачі ховалися у вологій пітьмі глибоких і покрученихяруг. Усе немов пройняте тривогою, очікуванням нещасть, які не можна ніпередбачити, ні відвернути. Зверху сіявся чи то дощ, чи то мряка, тілотерпло, деревяніло, байдужість закрадалася в серце, втрачалося почуттяреальності, а «широка річка спокійно дрімає в легкому тумані, чорне небобезперестанку сіє росу...»
Кожна пейзажна замальовка ніби відтворює переживання героїв. Соломіявідчуває ненависть до очерету, серед якого загубила Остапа. А той очерет«жовтий, гладкий, високий — він глузував із неї, помахуючи над їїголовою рудим чубом... Соломія накинулась на нього і почала трощити зізлості, з озвіріння, як свого ворога». Декількома словами Коцюбинськийпередав безмежжя відчаю люблячої жінки у боротьбі зі зрадливою природою.
Не судилося Остапові і Соломії знайти щастя в чужій стороні. Дунайзабрав Соломію у свої могутні обійми, Остап одинаком дожив до старості.Довгі роки самотнього життя серед розлогих просторів навчили Остапарозуміти таємну мову природи. Вітер, що літає «понад тихими степами ізабирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемраннятемного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса», несе усі новини ікидає у комин Остапової хатинки. І вітер, і Дунай промовляють до ньогоголосом коханої Соломії, яка тужить за Остапом і на тому світі