Художній твір на тему "Мова-душа народу"

Любов до рідної мови, любов до рідноїБатьківщини – невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людськихсерцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу.Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловивлюбові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не буложодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій.Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньомуневіддільною від долі української мови.Мова – це душа народу. Немовля зперших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім,підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова,які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимосьсхожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.Мелодійна та неповторна українськамова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слованашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.Українська мовна традиція сягаєдокняжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладнозазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, яківидавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Алешлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнатиукраїнській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один ізпетербурзьких циркулярів переконував, що «малороссийского языка» взагаліне існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цархотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...ХІХ століття, означене в історіїЄвропи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українцівлютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовностінароду стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народуприховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапилитвори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, ПанасаМирного.століття виявилося ще страшнішим.Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, алевідроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало,гоїлося, сміялося.Сьогодні нашій державній мові потрібніне тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любовдо знань, справедливість, інтелігентність, наша національнасамосвідомість.Поет схвильовано писав про державну мову України:Вона, як зоря пурпурова, Що сяє з небесних висот. І там, де звучить рідна мова, Живе український народ.Наша українська мова – це золотаскарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдякиякій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.