Твір"Зображення людини у світі "
Модернізм — це узагальнене найменування цілого ряду нереалістичнихконструктивних літературно-мистецьких стилів, що склалися на початку XXсторіччя. Свою назву ця літературна течія дістала від французького словаmoderne, що в перекладі означає новітній, сучасний. Ця назва нібипідкреслює розрив із мистецькими традиціями XIX сторіччя. Визначальнайого прикмета — орієнтація на красу, прекрасне як фундаментальнукатегорію, основу мистецтва, зокрема, літератури, але цим особливостімодернізму не вичерпуються.
Бурхливий початок XX сторіччя супроводжувався і соціальнимизрушеннями, і розвитком наукової думки, старий світ змінювався на очах,причому зміни часто випереджали можливість їх раціонального пояснення,що призводило до розчарувань у раціоналізмі. Для їх усвідомленняпотрібні були нові прийоми та принципи узагальнення сприйняттядійсності, нове розуміння місця людини у всесвіті (або «Космосі»). Невипадково більшість представників модернізму шукала світогляднепідґрунтя у популярних філософських і психологічних концепціях, якіприділяли увагу проблемам індивідуальності: у фрейдизмі та ніцшеанстві, векзистенціоналізмі й езотериці.
Різноманітність вихідних концепцій світосприйняття, до речі, багато вчому зумовила й саму різноманітність зовні ніби взаємовиключнихнапрямів і літературних маніфестів: від сюрреалізму до дадаїзму, відсимволізму до футуризму тощо. Але й уславлення мистецтва як різновидутаємного містичного знання, що протиставляється абсурдності світу, іпитання про місце особистості з її індивідуальною свідомістю у Космосі,схильність до створення власних з нових міфів дозволяють розглядатимодернізм усе-таки як єдину літературну течію.
Улюблений персонаж модерністів-прозаїків — «маленька людина»,найчастіше образ середнього службовця (типовими є маклер Блум в «Уліссі»Джойса або ґрегор у «Перевтіленні» Кафки), бо це той, хто страждає,незахищена особистість, іграшка вищих сил.
«Абсурд — це метафізичний стан людини у світі» — пише А. Камю у«Міфі про Сізіфа». Інший його вислів (джерело те саме): «Жити у повномуусвідомленні безцільності життя — ось жахлива доля людини і водночаспідстава її величі». Ці слова могли б стати епіграфом майже добудь-якого твору модерністів-прозаїків. їхні герої існують у світі, де«нема вказівок ні на землі, ні на небі» (Сартр), там, де людина створюєособисті моральні норми, здійснюючи акт вільного вибору. Життєвий шляхперсонажів — ряд ситуацій, особиста поведінка — ряд актів згаданого вищевибору, причому справжній вибір реалізовується у «прикордонних», частонереальних ситуаціях.
Герої модерністів живуть ніби поза реальним часом; суспільство,влада чи держава для них — якісь ворожі феномени ірраціональної, якщо невідверто містичної природи. Камю ставить знак рівності, наприклад, міжжиттям і чумою. Узагалі в зображенні модерністів-прозаїків, зло зазвичайоточує героїв з усіх боків, воно завжди готове зустріти людину внайнесподіванішу для неї мить.
Усе, що відбувається з героями творів модерністів, відбуваєтьсязавжди й ніколи, скрізь і ніде. Але попри зовнішню ірреальність сюжетів іобставин, що зображуються, через достовірність подробиць створюєтьсявідчуття дійсності чи навіть буденності цих міфічних ситуацій, схожих нату, у якій, «прокинувшись якось вранці після неспокійного сну, ґрегорЗамза побачив, що він у власному ліжку перетворився на жахливу іпотворну комаху».
Більшість модерністів проголошувало принциповий «антипсихологізм»,бо, на їх думку, традиційні методи ніби роблять людину обєктомдослідження, але окремі моменти психології героїв у багатьох творахрозкриваються часом чи не глибше, ніж у письменників, що підходили довивчення таємниць людської душі з раціональних позицій. Мабуть, головноюпричиною цього є співчуття до «людини без властивостей», автори частопереживають самотність цих героїв перед ворожим світом, як свою власну.Відмова від позиції «всезнання» дозволяє письменникам ніби наблизитисьвпритул до зображуваних героїв, інколи — до ототожнювання себе з ними.
Окремої уваги заслуговує відкриття такого нового прийому поданнявнутрішнього монологу як «потік свідомості», у якому змішані й відчуттягероя, і те, що він бачить, й думки з асоціаціями, викликанимио,образами, що виникають, разом із самим процесом їх виникнення, ніби у«невідредагованому» вигляді.
Це теж інший, новий засіб проникнення у внутрішній світ людини, таксамо, як залучення метафоричного або фантастичного у зображеннябуденності дозволяє зробити якісно інші узагальнення.Самеякісно інші — не кращі й не гірші від тих, що використовують традиційнілітературні течії — прийоми та підходи й дозволяють бачити в модернізміокреме явище в мистецтві XX сторіччя, течію, що відкрила свій особливийракурс погляду на індивідуальність людини і в цілому на навколишнійсвіт.
