Контрольний твір про вірши Тараса Григоровича Шивченко

ТВІР НА ТЕМУ: ШЕВЧЕНКО І СУЧАСНІСТЬНапевне, в Україні незнайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнуласторінок «Кобзаря» Тараса Шевченка. 
Купити книги, збірники віршів татворів цієї видатної людини ми можемо в багатьох книжкових інтернет -магазинах. Вашу увагу приверне інтернет – гуртівня «Книжкова хата», якадопоможе знайти твори улюбленого літературного кумира 
Творчістьцього поета можна не любити, можна критикувати, можна ставитися до неїіз великою любовю... У будь-якому випадку байдужим вона не залишаєнікого. 
У чому ж феномен нашого великого митця? Чому і сьогодні,майже через півтора століття після його смерті, твори, написані ВеликимКобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі? 
Син кріпака, сиротазмалку, талановитий юнак, що не має змоги розвинути свій талантхудожника... Про ці факти з життя Тараса Григоровича ми знаємо давно.Повторюємо їх як завчену раз і назавжди інформацію, анітрохи незамислюючись над їх справжньою сутністю: яку ж силу духу слід мати, щоб утаких замовах не зламатися, не збайдужіти душею, не зчерствіти серцем, авсе Думати і піклуватися про свій народ? 
Знаємо і те, що Шевченковіне судилося спокійного життя до останніх днів, до останнього подиху.Знаємо, що більше десяти років провів він на засланні, переносячищоденну муштру у солдатській казармі, потерпаючи від важких хвороб. Але,як не дивно, не звертаємо уваги на один промовистий факт, що, здається,лежить на поверхні. Маю на увазі зовнішність нашого поета. Ми змалечкузвикли до портретів похмурого дідуся у хутряній шапці та з густимивусами. Змалечку знаємо, що то — «дідусь Шевченко». А чи замислювавсяхтось: а скільки ж років тому дідусеві? Тарас Шевченко помер у 47 років,отже, на тих славнозвісних портретах йому років 44—46 (зараз ненастільки важливо встановити точну дату написання того портрета, бо миговоримо дещо про інше). Так чому ж чоловік у розквіті своїх силвиглядає, як старенький дідусь? Відповідь, безперечно, теж проста: виннівсе ті ж роки кріпацтва, заслання, солдатчини, винні хвороби. Інезважаючи на все це, Шевченко передусім піклувався про свій нещаснийгнаний народ, про свою безталанну Україну. 
Саме завдяки своємународному характеру твори Великого Кобзаря і сьогодні живуть серед нас. Ісьогодні є напрочуд актуальними. Думається, знайдуться люди, якіпосміхнуться після цих слів. Яка, мовляв, актуальність, якщо минуло 150років, якщо кріпацтво давно скасовано, якщо Україна вже більшедесятиліття є вільною країною?! Але я твердо повторю: твори ТарасаШевченка є актуальними і сьогодні. 
Згадаймо його славнозвісне:«Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люде,роблять лихо з вами». Не думайте, що поет постає тут«росіяноненависником», адже москаль для нього — не синонім росіянина, асолдат московської армії. І застерігає він тут тих дівчат, які довірливовіддаються першому коханню, ламаючи тим своє життя назавжди. Скажете,що жінка у XIX і XXI столітті має абсолютно різний статус, різніможливості, і наша сучасниця може з гідністю вийти з ситуації, якапоставила б у глухий кут дівчину XIX століття? Не сперечаюся, однактрагедія обманутої жінки і сьогодні викликає співчуття, тому багатьомдівчатам варто прислухатися до застережень поета. 
А вічна тема материнської любові? Невже хтось байдужно прочитає рядки про неї? 

У нашім раї на землі 
Нікого кращого немає, 
Як тая мати молодая 
З своїм дитяточком малим — 

читаємоу вірші Т. Шевченка. Скільки стоятиме світ, стільки будуть поетиславити красу матері, славити її віддану жертовну любов до дитини. ІМарія, наймичка, «слєпая» завжди будуть викликати у людей пошану іспівчуття. 
А тепер звернемося до громадянських мотивів творчості поета. 

Нема на світі України, 
Немає кращого Дніпра, 
А ви претеся на чужину 
Шукати кращого добра, 
Добра святого — 

дорікаєШевченко своїм землякам. А наші сучасники також нерідко шукають«кращого добра» по закордонах, розпродаючи при цьому Україну по шматках.І до сьогодні не знають своїх коренів, і логоджуються з тим, що ми —«моголи або словяни» — байдуже, аби був прибуток. І тому й досіповторюємо за поетом сповнені болю й гіркоти слова: 

Доборолась Україна 
До самого краю. 
Гірше ляха свої діти 
її розпинають. 

Апоема «Кавказ», на жаль, ще довго не втратить своєї актуальності. Вонабула написана у 1845 році, коли царська Росія вела на Кавказізагарбницьку війну. Минуло багато-багато десятиліть — і що ми бачимо? 

А поки що течуть ріки, 
Кривавії ріки! 

Війнав Чечні болем відгукується в серцях не лише мільйонів росіян! а і всіхтих, хто співчуває людському горю, людським нещастям. І течуть, течутькриваві ріки в горах Кавказу... 
Чи переконалися ви в тому, щотвори Тараса Шевченка органічно вписуються у сучасне життя? Отож давайтечастіше звертатися до «Кобзаря», шукаючи в ньому відповіді на болючіпитання сучасності, адже недаремно закликав поет: 

Учітесь, читайте 
І чужому научайтесь, 
Й свого не цурайтесь... 

А що може бути найбільш «своїм», найбільш близьким, як не творчий спадок невмирущого Кобзаря?