Чи хотів би я мати такого друга як Климко?
«Климко» — твір Григіра Тютюнника про дітей війни
Повість «Климко»переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принеслаяк українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби,знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла,тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вонипрацювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку,деяких із них вивезли до Німеччини.
Саме на цей складний час припадаєдитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна засталахлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, доматері, тому повість «Климко» можна вважати певною міроюавтобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тихпідлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельноюнебезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворенняхроніки життя письменника. Герой повісті «Климко» йде не на Полтавщину, апо сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчителькута себе з другом. В основі твору — враження письменника від тогопамятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
Климко залишаєтьсясиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життязмусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний,хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки насебе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й дочужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчителькуНаталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зимуобмаль, Климко вирішив іти у Словянськ по сіль, на яку можна булонаміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це булопотрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку,але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленоївчительки з немовлям.
Думаю, що небагато хто з нас, сучаснихпідлітків, здатний на такий вчинок. Взаємну підтримку людей під часвійни ми бачимо й у епізоді, коли Климко разом із безногим шевцем рятуєдівчинку від фашистської каторги, коли тітка Марина хоче залишити усебе, усиновити чужого хлопця — Климка, якого вона виходила, коли тойтяжко захворів під час своєї небезпечної подорожі. Спільна біда сталаніби тим каталізатором, який виявив у добрих людях їх найкращі риси,стала своєрідним тестом на людяність, згуртувала всіх... Автороповідання розповідає про те, що навіть у важкі часи люди залишалисядобрими, здатними на підтримку й взаєморозуміння. Можливо, саме цявзаємодопомога дала змогу нашому народові вижити, перемогти в тійстрашній війні.
На мій погляд, подібні художні твори, а також спогадиучасників війни, дають нам набагато більше, ніж вивчення історії запідручником. Адже перед нами — розповідь про конкретну людину з їївідчуттями, думками, переживаннями. Тому, читаючи такі твори, ти самніби долучаєшся до тих подій, переживаєш, пропускаючи їх крізь себе.Мене вразило закінчення оповідання — страшне й несподіване. Климкозагинув від фашистської кулі вже біля самого дому, а «з пробитого мішкатоненькою цівкою потекла на дорогу сіль». А здавалося, що саме вінповинен вижити, донести до близьких йому людей рятівну сіль.
Нажаль, у сучасному світі ще багато війн. Але ми не хочемо, щоб війнизабирали дитячі життя! Діти повинні жити в мирі, любові та злагоді. Томудокладемо всіх зусиль, щоб нашу землю більше не обпалив пекельнийвогонь.
