Допоможіть написати твір-опис "Карпатське село" .10 б

Твір-опис селаМоє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. Зветься воноЯблунівкою. Через село протікає тиха річка, яка заросла комишем. Тамкупаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови.А далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. Весною вінувесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощістепових трав. Зі степом стикаються рівні зелені поля. Тут агрофірма тафермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі.На схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. Він маєштучне походження. Його вирили десь сімдесят років тому. Саме сюдиселяни ходят рибалити та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комишта жаби.Наше село цивілізоване. В ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї”. Наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься“Жабівкою”. У нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок,будинок культури. Ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветьсяселом, а не хутором. До нас можна доїхати з районного центру наавтобусі, який ходить тричі на день.Більшість селян живе у садибах. Вони саджають великі городи та збирають увласних садках яблука, вишні, черешні та груші. Проте в селі є навітькілька двоповерхових будинків з квартирами.Коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. А потімповернуся до рідного села, бо краще жити серед природи.Твір-опис села у художньому стиліЯ народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі Жабинці, щорозкинулось на берегах Нічлави.Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження йогоназви.Колись давно на території сучасної ферми був маєток пана Жаб’є. До ньогоприходило багато людей найматися на роботу. Оскільки пан був дужедобрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. Зчасом маленький хутірець перетворився на село. Коли Жаб’є помер (в ньогоне було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали селоЖабинцями.З того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завждивітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом’яноюстріхою, а високі добротні будинки.Зараз у моєму селі всього п’ять вулиць: Горішня, Долішня, Кут,Гаврилівка, Нова. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навеснізачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п’янять душузапахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килимопалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок.І я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуттярадості та задоволення. Якийсь гарячий клубок підкочується до горла… іхочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. Саме так буває післядовгої розлуки.Минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. Народ-творець дбає,працює, зводить новобудови — і в результаті — гарний будинок культури,двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. А в церквіПокрови Богородиці проходять богослужіння. Не забули односельчани і протих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — січових стрільцівта воїнів УПА. їм на вулиці Кут насипано могилу. До неї ніколи незаростає стежка. Тут завжди чисто і людно. Сюди у день роковин йдутьжителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді пари…На лівому березі Нічлави височіє напівзруйнований костел, якому ужепонад двісті років.Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кількароків село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіттракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахомстиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив.Я дуже люблю своє село і горджусь ним. А якщо Богом суджено мені йогозалишити, то «пташкою» завжди летітиму до свого «гнізда», до ріднихЖабинець.